Бойня номер п'ять - Страница 3

Попри своє скептичне ставлення до всякої організованої релігії (в романі він, наприклад, висміює саму ідею Тижня національної молитви, який оголосив президент США, або називає християн найкровожернішими з усіх землян), Воннеґут постійно оперує богословськими категоріями. З трьох основних постулатів монотеїзму, які сформулював Е. Кант (буття Бога, безсмертя душі, свобода волі), його особливо займає останній з них.

У відповідь на запитання Біллі Піліґріма щодо того, чи визнають на Тральфамадорі концепцію свободи волі, один із мешканців далекої планети відповів: «Якби я не провів стільки часу, вивчаючи землян, то я й гадки не мав би, що ви маєте на увазі під “свободою волі”. Я особисто побував на тридцяти одній із планет Всесвіту, на яких існує життя, і я вивчав документи, які стосуються ще сотні планет. І можу вам сказати, що лише на Землі ви почуєте балачки про свободу волі».

Іншими словами: після того, що людство зазнало у XX сторіччі, не може бути й мови про такі речі, як вільний вибір чи цінність кожного людського життя, чи героїчні діяння.

І все ж... Воннеґут як мислитель і як людина, котра походить з культури, метатекстом якої є християнство, не може оминути теми Ісуса Христа. Епіграф до «Бойні» взято з польської різдвяної колядки, пізніше Ісус Христос з'являється у вигляді хлопчика, який допомагає своєму батькові-теслі, потім в одному з романів Кровера Тріске якийсь прибулець із космосу проводить ґрунтовне дослідження християнства, щоб хоч трохи розібратися з тим, чому християнам так легко бути жорстокими. «І він доходить висновку, що бодай частково проблема пояснюється тим, що всі події, описані в Новому Заповіті, подаються досить недбало. Він припускає, що метою Євангелія серед інших речей було навчити людей милосердя, навіть щодо наймізерніших із-поміж них.

Але насправді Євангеліє вчить ось чого:

...

Перш ніж вбивати когось, як слід переконайся, чи немає в нього гарних зв'язків».

І нарешті, варто також розповісти й про історію цього перекладу. Колись, розмовляючи про парадокси американського оптимізму, ми згадали волоцюгу з «Бойні номер п'ять», який, коли його разом із сотнею інших військовополонених запхали у вагон і повезли в німецький табір, при кожній нагоді хизувався тим, що бував ще не в таких бувальцях, і, як бачимо, вижив. І цікаво, що цей волоцюга був перший, хто помер у тому вагоні. Нам закортіло знайти і перечитати те місце. Але зупинитися ми змогли, лише дійшовши до кінця роману. Й буквально на кожній сторінці чудувалися з того, як багато ми пропустили за першим читанням і яка це неймовірно глибока й прекрасна книжка.

Невдовзі до одного з нас звернувся Роман Малиновський з Фундації Короля Юрія в Івано-Франківську. Він, зокрема, поділився своїми планами щодо видання «Вавилонської бібліотеки», до якої хотів би долучити переклади з американської літератури. Мова зайшла й про Воннеґута, і Роман радо погодився видати «Бойню номер п'ять».

Переклад «Бойні» Рити Райт-Ковальової цілком заслужено вважають класикою російського літературного перекладу. Але заглянувши в нього, розумієш, що хоч яким би талановитим не був радянський перекладач, але, живучи в закритому суспільстві, він не міг ні повністю оцінити, ні навіть відчути того життя (або, як тепер кажуть, «культури»), яке прозирається за словами іншомовного тексту. Адже мета перекладу - це відтворення не слів, а того, що за ними стоїть. (Щодо українського перекладу Петра Соколовського - Київ, «Дніпро», 1976, то, наскільки ми пригадуємо своє тодішнє враження, це була гарна українська версія російськомовної «Бойні» Райт-Ковальової.)

Першим (і, мабуть, найскладнішим) завданням було відтворення ритму прози Воннеґута, бо саме цей ритм надзвичайно точно передає дихання авторської думки. Річ у тім, що Воннеґут належить до тих прозаїків, яких треба читати вголос, бо їхні твори насправді є поезією. І перекладач мусить не копіювати оригінал, а знайти (а точніше - створити) новий ритм, якого (принаймні у випадку з Воннеґутом) ще не було в нашій літературі. Це надзвичайно складно. Мабуть, саме через це кожне нове покоління вимагає нових перекладів класичних творів.

Окремо - про відтворення іноземних імен. І тут перекладачі дозволили собі деякі «вольності». В англомовного читача ім'я Кілґор Траут не може не викликати сміху. Англійською мовою «траут» - це форель, а в імені Кілґор ховається натяк на криваве вбивство. Що є безумовним контрастом з образом безпорадного невдахи-письменника. Цікаво, що прототипом цього персонажа став знайомий Воннеґута, письменник-фантаст на прізвище Стержин (що в перекладі означає «стерлядь»). І тут за гоголівською традицією перекладачі, не занадто українізуючи це ім'я, намагалися наблизити його до оригіналу, тобто до того, як його сприймає англомовний читач. Те саме стосується і «Монтани Вайлдбек», яка в перекладі стала Монтаною Крутороуг, бо для американця прізвище цієї акторки порнографічних фільмів має непозбувний присмак «кугутськості».

Існує така думка, що перекладач поезії є суперником автора, а перекладач прози - його рабом. Але для нас робота над «Бойнею номер п'ять» була перш за все розмовою з мудрою людиною, школою і запрошенням до діалогу. Кожна така розмова як на індивідуальному рівні, так і в межах усієї країни є, по суті, прилученням до широкого світу і порятунком від того одвічного монологу, заручниками якого ми є ось уже понад три сторіччя.

Володимир і Лідія Діброви

Травень 2014